Моїй Вчительці

- Яке було її життя?

- Недолі не скорялась.

Розумна, ніжна, чарівна -

Від інших відрізнялась.

Душа її сягла небес

У вічному пориві.

В усмішці молодість сія,

А за спиною - крила.

Ніколи не боялась праці,

Усім й усьому дала лад

І нас маленьких нерозумних

Навчила де у слові склад.

І ніби все було спокійно

та раптом все закрила ніч -

З очей на зошит сльози впали

І сум підкрався їй до пліч...

Не юна дівчина, а жінка

Роботі віддавала сили,

Чекала ласки і турботи

Та не несли до щастя крила...

На думці було лиш одне :

"Сама я винна в своїй долі",

А може рідний пригорне,

Та він лиш підсипав  їй солі...

Ти - жінка не картай себе,

Але не думай просто здатись.

І щастя всеж знайде тебе.

На це  повинна сподіватись....

Наталя Павлік, студентка Тульчинського училища культури.